- Стихи про лето на украинском языке. Украинские стихотворения на тему лето для детей.
- Кращі вірші про літо
- Ліна Костенко
- Сунички
- Максим Рильський
- Спинилось літо на порозі
- Павло Тичина
- Нас сонечко стрічає
- Читайте також: Вірші про тата
- Тамара Коломієць
- Літо
- Анатолій Качан
- Соняшники
- Василь Стус
- Літо
- Анатолій Костецький
- А метеликам — весело
- Михайло Драй-Хмара
- Здрастуй, липню кучерявий
- Максим Рильский
- Спинилось літо на порозі
- Олена Теліга
- Літо
- Наталя Забіла
- Серпень
- Михайло Стельмах
- Літо-літечко
- Микола Вінграновський
- Літній ранок
- Володимир Сосюра
- Літо
- Украинские стихотворения про лето. Стихи на тему лето на украинском языке для детей.
Стихи про лето на украинском языке. Украинские стихотворения на тему лето для детей.
Поблискують черешеньки
в листі зелененькім,
черешеньки ваблять очі
діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлопчаточко
під деревцем скачуть,
простягають рученята
та мало не плачуть.
раді б вишню з’їсти,
та високо лізти,
ой раді зірвати,
та годі дістати!
— Ой вишеньки-черешеньки,
червонії, спілі,
чого ж бо ви так високо
виросли на гіллі?
— Ой того ми так високо
виросли на гіллі, —
якби зросли низесенько,
чи то ж бо доспіли?
Літо — квіти, літо — вітер,
Літо — річка, сонце, ліс!
От якби-то красне літо
Рік для нас не раз приніс!
Гроза пройшла – зітхнули трави,
Квітки голівки підняли,
І сонце, тепле і ласкаве,
Спинило погляд на землі.
Здаля розвіялись тумани,
Знов ясно, пахощі, тепло…
Спинилась кров, замовкли рани.
Пробите серце ожило.
Літає радість, щастя світе,
Дзвенять пташки в садах рясних,
Сміються знову трави, квіти…
А сльози ще тремтять на них.
Від спеки можна закипіти.
Я ж в холодочку не лежу.
Що брат не встигне доробити,
Те я йому допоможу.
Цвітуть довкола густо липи
І бджоли мед несуть в село.
Узимку чаю з цвітом випий –
Простуди – наче й не було!
Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть мене.
Тепер комбайни мчать стосилі,
Їх дядько Серп не дожене.
Яка теплінь! Немає зовсім спеки,
І вся земля одним теплом цвіте.
В заплавах поспиналися лелеки –
Їм чути навіть, як трава росте.
Я на човні. А озеро – прозоре,
І в нім життя клекоче і буя.
Дрімають верби в сонячнім просторі,
І в озері на дні розтанув я.
Яка теплінь! Не буде громовиці,
Голубить світ ласкава ця теплінь.
На лузі скошенім нестрижені копиці,
Як дітлахи, біжать у далечінь.
Не знаю я, навіщо жить на світі.
В нім стільки лиха, зла, куди не кинь.
Та, мабуть, варт хоч день один зустріти,
Коли бува така ясна теплінь.
Літо, літо золоте
випиває роси
та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з-поміж віт
вишнями в садочку,
одяга на цілий світ
сонячну сорочку.
Липа, липа зацвіла! —
Засурмила всім бджола.—
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! —
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Знаєш, скільки справ у літа?
Їх усіх не полічити!
Треба нам підсмажить спини,
Ніс убрати в ластовиння,
Накупати нас у річці
Наперед на три сторіччя,
Та іще подарувати
Лісу й лугу буйні шати.
Словом, справ — не полічити!
Та найбільше треба літу,
Щоб зуміли я і ти
Набагато підрости!
Під маленькими ялинками
У смарагдовій траві
Літо виросло суничками –
То по одній, то по дві
Ой, сестриченько-яличко
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамі і собі!
Источник
Кращі вірші про літо
Вірші про літо у класиків насичені соковитими і насиченими фарбами. Кожен твір з особливим хвилюванням передає всю чарівність природи. Поетам чітко вдається передати глибинну картину всього світу в спекотну пору. Там, де легкий вітерець колише стрункі дерева в лісі, де пташки на перебій заливаються треллю, а сонячні промені грають свою іскристу симфонію на озері. Літо в їхніх творах завжди має кілька відтінків, починаючи від грозового і темного, закінчуючи спекотним і яскравим. Чарівні рядки хаотично чергуються між собою, як і погода влітку.
Ліна Костенко
Сунички
Під маленькими ялинками
У смарагдовій траві
Літо виросло суничками –
То по одній, то по дві.
Ой, сестриченько-яличко
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамі і собі!
Максим Рильський
Спинилось літо на порозі
Спинилось літо на порозі
І дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя, —
Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?
Павло Тичина
Нас сонечко стрічає
Нас сонечко стрічає,
У літечко біжить.
Теплом всіх пригощає,
Струмочком дзюркотить.
І ми радієм разом
Яскравій цій порі.
Багато друзів літо
Приносить дітворі.
Сплітаємо віночок
Із сміху і пісень.
Із друзями проводимо
Ми кожен літній день.
Нас сонечко чарує,
Дарує нам дива.
Яка весела, радісна,
Чудова ця пора!
Я всміхаюсь сонечку:
— Здрастуй, золоте!
Я всміхаюсь квітоньці,
Хай вона цвіте!
Читайте також: Вірші про тата
Тамара Коломієць
Літо
Липа, липа зацвіла! —
Засурмила всім бджола.—
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! —
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Анатолій Качан
Соняшники
Уже важка, як олово,
Роса за перелазами,
А в соняшників голови
Косинками зав’язані.
Косинками барвистими
І маминою хусткою —
Щоб горобці-пройдисвіти
Насіння не полускали.
Це соняшники граються
У піжмурки, як діти:
На вітрі колихаються,
Наосліп ловлять літо.
Василь Стус
Літо
Сонце пада, як дощ,
Сонце пада, як злива,
Сонце плавиться
І стікає ринвами хмар.
Пий
Крізь соломинку променя
Літа
Червоне вино!
Анатолій Костецький
А метеликам — весело
А метеликам — весело,
а метеликам — смішно,
бо метеликам вересень
щось наспівує ніжне.
Бо метеликам сонечко
білі крильця лоскоче,
а довірливі соняхи
з ними гратися хочуть.
І метелики світяться
свічечками в блакиті,
бо маленьким не віриться,
що кінчається літо.
Михайло Драй-Хмара
Здрастуй, липню кучерявий
Здрастуй, липню кучерявий!
Із дванадцяти братів
тільки ти м’які отави
стелеш на моїй путі;
тільки ти один зi мною
слухаєш під скрип гарби,
як вечірньою добою
перепели б’ють в забій,
як бджола летить iз поля
до пахучих щільників
i в душі ростуть поволі
ритмів золоті разки.
Максим Рильский
Спинилось літо на порозі
Спинилось літо на порозі
І дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя,—
Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?
Олена Теліга
Літо
Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча,-
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!
Наталя Забіла
Серпень
Йшли з серпами в поле жниці
у далекій давнині:
вже покошена пшениця,
треба жати ячмені.
Сонце жниць пекло нестерпно,
руку муляли серпи.
Клав у копи місяць Серпень
потом зрошені снопи.
А тепер в широкім полі
подивися – там і тут
є машин у нас доволі,
щоб полегшить
людський труд.
Гуркотять в степах комбайни, –
наших нив не вижне серп!
Тільки місяць урожайний
зветься Серпнем дотепер.
Михайло Стельмах
Літо-літечко
Стоять веселі соняхи у цвіті,
На їхніх віях досвіт будить бджоли —
Це степом, наче мати, ходить літо,
І колос нам віщує добру долю.
Ой літечко-літо —
Пшениця-яриця,
Та дзвін медоцвіту,
Та схилене жито.
У житі, як в хаті, живе перепілка,
У неї дрібненьких діток аж вісьмірко,
Та гарно маленьким у житньому світі,
Де сонцем і зерном колишеться літо.
Ой літечко-літо —
Пшениця-яриця,
Та дзвін медоцвіту,
Та житечко:
— Жити.
Микола Вінграновський
Літній ранок
Джмелі спросоння — буц лобами,
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.
Повільне сонце на тумані
До проса виплило з води,
Де на пташинім щебетанні
Послався малиновий дим.
Лиш сонях спав, хоча й не мусив.
І ось за те, аби він знав,
Важкий ячмінь медовим вусом
Бджолу за лапку лоскотав.
У картузах із парусини
Комбайн комбайнові гукав:
— То що косить? Воно ж все синє —
Де льон, де небо, де ріка?
Володимир Сосюра
Літо
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина.
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік.
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
Источник
Украинские стихотворения про лето. Стихи на тему лето на украинском языке для детей.
Знаєш, скільки справ у літа?
Їх усіх не полічити!
Треба нам підсмажить спини,
Ніс убрати в ластовиння,
Накупати нас у річці
Наперед на три сторіччя,
Та іще подарувати
Лісу й лугу буйні шати.
Словом, справ — не полічити!
Та найбільше треба літу,
Щоб зуміли я і ти
Набагато підрости!
Ластівки літають
Над водою низько,
Хвилі розбивають —
Значить, дощик близько.
Мов червоні квіти,
Хмари в небі синім,
Значить, завтра, діти,
Буде вітер сильний.
А як льону річка
В полі засиніла,
Знайте, що суничка
У гаю дозріла.
Липа, липа зацвіла! —
Засурмила всім бджола.—
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! —
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Я шукав на листячку росу —
Срібну і прозору, наче сльози.
Заглядав у квіти і в траву,
Та, на диво, не знайшов нічого.
Я заспав. А сонце встало
Й все до крапельки зібрало.
Від спеки можна закипіти.
Я ж в холодочку не лежу.
Що брат не встигне доробити,
Те я йому допоможу.
Цвітуть довкола густо липи
І бджоли мед несуть в село.
Узимку чаю з цвітом випий –
Простуди – наче й не було!
Під маленькими ялинками
У смарагдовій траві
Літо виросло суничками –
То по одній, то по дві
Ой, сестриченько-яличко
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамі і собі!
Гроза пройшла – зітхнули трави,
Квітки голівки підняли,
І сонце, тепле і ласкаве,
Спинило погляд на землі.
Здаля розвіялись тумани,
Знов ясно, пахощі, тепло…
Спинилась кров, замовкли рани.
Пробите серце ожило.
Літає радість, щастя світе,
Дзвенять пташки в садах рясних,
Сміються знову трави, квіти…
А сльози ще тремтять на них.
Літо, літо золоте
випиває роси
та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з-поміж віт
вишнями в садочку,
одяга на цілий світ
сонячну сорочку.
Літо — квіти, літо — вітер,
Літо — річка, сонце, ліс!
От якби-то красне літо
Рік для нас не раз приніс!
Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть мене.
Тепер комбайни мчать стосилі,
Їх дядько Серп не дожене.
Яка теплінь! Немає зовсім спеки,
І вся земля одним теплом цвіте.
В заплавах поспиналися лелеки –
Їм чути навіть, як трава росте.
Я на човні. А озеро – прозоре,
І в нім життя клекоче і буя.
Дрімають верби в сонячнім просторі,
І в озері на дні розтанув я.
Яка теплінь! Не буде громовиці,
Голубить світ ласкава ця теплінь.
На лузі скошенім нестрижені копиці,
Як дітлахи, біжать у далечінь.
Не знаю я, навіщо жить на світі.
В нім стільки лиха, зла, куди не кинь.
Та, мабуть, варт хоч день один зустріти,
Коли бува така ясна теплінь.
Поблискують черешеньки
в листі зелененькім,
черешеньки ваблять очі
діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлопчаточко
під деревцем скачуть,
простягають рученята
та мало не плачуть.
раді б вишню з’їсти,
та високо лізти,
ой раді зірвати,
та годі дістати!
— Ой вишеньки-черешеньки,
червонії, спілі,
чого ж бо ви так високо
виросли на гіллі?
— Ой того ми так високо
виросли на гіллі, —
якби зросли низесенько,
чи то ж бо доспіли?
Источник